Вечір пам’яті «Життя – мов спалах»
Людина вмирає не тоді, коли перестає
битися його серце, а тоді, коли про нього
забувають ті, хто його любили.
23 березня 2016 року в актовій залі Єрківської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів імені Героя України В.М.Чорновола відбувся вечір пам’яті «Життя – мов спалах», присвячений дню народження Бобурова Руслана. В цей день нашому славному земляку виповнилося б 50. Скільки ще міг би зробити для України, для українського народу її вірний син!
Та не судилося…
31 січня 2015 року в результаті ворожого обстрілу Бобуров Руслан Юрійович загинув на Луганщині біля м.Щастя.
Все його життя – це в певній мірі боротьба. Зі слів учнів школи присутні в залі почули факти біографії здавалося б на перший погляд звичайної людини. Та це тільки спочатку. Бобуров Руслан – колишній «афганець». Коли на Майдані 2014 року вирішувалась доля України, теж не стояв осторонь. З початком бойових дій на Сході Руслан знову у перших рядах захисників Вітчизни.
Про нашого земляка ходили легенди. Побратими говорили, що він один вартий цілої роти солдатів, що не було такої зброї, яку він не міг би вивчити і використати проти ворога. і мав Руслан, як і інші бійці, свій позивний – „Німець“. Цим позивним сепаратисти лякали новачків, радили не потрапляти на лінію вогню його кулемета, який він жартівливо називав „Машка“ та зенітної установки „Мамка“. Проте майже ніхто не знав, хто „ховається“ за позивним „Німець“. „Ми все одно будемо захищати рідну землю“, - тавкі слова з уст Руслана прозвучали в одному з інтерв’ю.
Смерть багато разів зупинялась на волосину від нього. В одному із боїв куля застрягла в бронежилеті. Була чутка, що він загинув. «Довго житимеш»,— казали йому друзі. Та суботнього ранку телефон Руслана мовчав. Не стало ще одного вірного сина України. Втратила Батьківщина свого захисника.
Розповіді учнів про життя та бойові подвиги «Німця», відео, де Руслан, повний надії на успіх, усміхнений, жартівливо розказує про себе, викликали сльози на очах присутніх, а дехто із його побратимів не зміг витримати і вийшов із залу. Невимовним болем були пронизані слова Буйновського В’ячеслава, який говорив про свого побратима Руслана.
Вразила присутніх пісня «Горе долом ходить» у виконання Радько Лілі. Щемом сповнились серця, коли звучав вірш «Горобець після бою ця зачіска зветься» у виконанні Кияниченка Ігоря. Особлива подяка Нікітюку Дані, Величко Насті, Буряк Саші, Строєвій Ані, Коміренко Саші, Литвиновій Тані, Москаленко Олі, Зятині Анжелі за вияв громадянської позиції, за активну участь у проведенні вечора пам’яті.
«Герої не вмирають» - все частіше ми повторюємо сьогодні ці слова, маючи на увазі, що вони будуть жити доти, допоки їх пам’ятатимуть.
