31 січня 2015 року загинув легендарний айдарівець Руслан Бобуров, позивний "Німець", наш земляк.
Щороку в цей день ми вшановуємо пам'ять нашого земляка, полеглого героя Бобурова Руслана Юрійовича. У заході взяли участь селищний голова Л.О.Польовий, афганці, учасники майдану, вчителі та учні закладу загальної середньої освіти. Присутні вшанували пам’ять захисників України, які ціною власного життя виборювали волю і незалежність нашої держави від підступного російського окупанта. Поклали корзини з квітами до могили Бобурова Руслана та вшанували пам'ять ще двох земляків – героїв, що загинули на Сході України: Віталія Чумака та Сергія Бохонька.
Сьогодні рівно п’ять років, як в результаті ворожого обстрілу не стало– добровольців із батальйону «АЙДАР» - Бобуров Руслана ("Німець").
Він до останнього мужньо обороняв від проросійських терористів другий по важливості після донецького аеропорту стратегічний об’єкт – Луганську ТЕС в м. Щастя, де героїчно загинув 31.01.2015 р. внаслідок ворожого артобстрілу системою «ГРАД».
Практично з самого початку цієї визвольної війни ці Герої воювали на Луганщині за свободу і незалежність України та недопущення російських окупантів на решту її території, в складі батальйону «АЙДАР» у якості добровольців. До цього брали активну участь на київському Євромайдані.
Руслан Бобуров "Німець" воював в "Айдарі" мало не самого дня створення батальйону. Брав участь практично у всіх найризикованіших операціях, багато разів був на межі загибелі. Так під час штурму Георгіївка куля снайпера, зрикошетила від передньої пластини, застрягла в комірі його бронежилета. Але Руслан тоді залишився в строю і саме завдяки роботі його зенітної установки було утримано плацдарм, від якого вже були готові відступити бійці батальйону.
Все його життя – це в певній мірі боротьба. Бобуров Руслан – колишній «афганець». Коли на Майдані 2014 року вирішувалась доля України, теж не стояв осторонь. З початком бойових дій на Сході Руслан знову у перших рядах захисників Вітчизни.
Про нашого земляка ходили легенди. Побратими говорили, що він один вартий цілої роти солдатів, що не було такої зброї, яку він не міг би вивчити і використати проти ворога. і мав Руслан, як і інші бійці, свій позивний – „Німець“. Цим позивним сепаратисти лякали новачків, радили не потрапляти на лінію вогню його кулемета, який він жартівливо називав „Машка“ та зенітної установки „Мамка“. Проте майже ніхто не знав, хто „ховається“ за позивним „Німець“. „Ми все одно будемо захищати рідну землю“, - тавкі слова з уст Руслана прозвучали в одному з інтерв’ю.
Смерть багато разів зупинялась на волосину від нього. В одному із боїв куля застрягла в бронежилеті. Була чутка, що він загинув. «Довго житимеш»,— казали йому друзі. Та суботнього ранку телефон Руслана мовчав. Не стало ще одного вірного сина України. Втратила Батьківщина свого захисника.
«Герої не вмирають» - все частіше ми повторюємо сьогодні ці слова, маючи на увазі, що вони будуть жити доти, допоки їх пам’ятатимуть.
Указом Президента України № 270/2015 від 15 травня 2015 року, "за особисту мужність і високий професіоналізм, виявлені у захисті державного суверенітету та територіальної цілісності України, вірність військовій присязі", нагороджений орденом «За мужність» III ступеня (посмертно).
Вічна пам'ять Героям!
Слава Україні!